Наприкінці 2015 року в Росії почали набувати популярності так звані
групи смерті — спільноти в соцмережах «Вконтакте» та Instagram, що
схиляли дітей до самогубства. Алгоритм роботи подібних груп був доволі
простим: дитина ставала частиною «гри», і щодня їй необхідно було
виконувати завдання, які надсилав «куратор». Зазвичай спочатку це були
малюнки на тілі, потім порізи, останнім завданням завжди було
самогубство. Жертви мали надавати фото чи відеодокази вчинків,
а самогубство бажано було транслювати онлайн. У результаті з листопада
2015 року по квітень 2016-го із життям покінчили понад
півтори сотні дітей.
У грудні 2016 року про такі групи заговорили і в Україні, після того як 16-річна дівчинка
вистрибнула з вікна багатоповерхівки в Маріуполі, виконуючи завдання квесту. Заговорили, варто зазначити, не дуже вдало. Як
заявляють у ГО
«Ла Страда-Україна» (організації, що займається, зокрема, захистом прав
дітей), після повідомлення про це в ЗМІ зросла кількість дзвінків на
гарячу лінію від потенційних самогубців та їхніх друзів. Новий бум
розмов про «групи смерті» припав на середину лютого 2017-го, коли членів
спільнот урятували від смерті на
Івано-Франківщині, а потім на
Херсонщині та в
Києві. 25 лютого
стало відомо, що кураторами «суїцидальних груп» (принаймні, деяких із них) виявилися студенти-медики.
ЗМІ широко висвітлювали ситуацію, і психологи почали бити на сполох,
адже подекуди інформування настільки неякісне, що журналісти
примудряються давати чіткі інструкції, як потрапити в такі спільноти,
а також провокувати потенційні проблеми між батьками й дітьми і, що
найгірше, — фактично рекламувати «групи смерті».
Інструктування
Здебільшого групи смерті — це закриті спільноти в соціальних мережах.
Щоби потрапити до них чи приєднатися до «гри» в інший спосіб, дитина
має здійснити певний перелік шаблонних дій. І журналісти детально
пояснюють, яких саме. Видання
«ТелеграфЪ» описує їх покроково, — це фактично гайд по «грі».
«Еспресо» чітко пояснює, що треба зробити, аби з тобою зв’язалися так звані куратори. Телеканал
«Україна» описує правила таких спільнот, показуючи при цьому їхні назви та аватари в соціальних мережах.
Очевидно, що журналісти не мають надавати стільки інформації про
подібні групи, адже таким чином фактично допомагають дітям приєднатися
до них. Тим не менше, у ЗМІ можна знайти інформацію про те, до яких груп
звертатися, які хештеги ставити й навіть яким чином можна себе вбити.
«Медіа дуже хибують інструктивним відеорядом, коли реально показують те, що може зробити людина, аби себе вбити. У сюжеті
на “1+1” показали дитячу шию з приставленим лезом, колеса потяга, що
проносяться перед очима, і потім труп біля колії. Все це є
інструктивними речами, — те, що може зробити конкретна людина. Як
правило, ми ніколи не знаємо, чому людина накладає на себе руки.
І подібний відеоряд може стати останньою крапелькою, яка мотивує її таке
повторити», — каже
Любов Найдьонова, заступниця
директора з наукової роботи Інституту соціальної та політичної
психології НАПН України, завідувачка лабораторії психології масової
комунікації та медіаосвіти.
Залякування батьків
Не до кінця розібравшись у суті проблеми, ЗМІ роблять хибні висновки про її причини, а отже й винних у ній. Видання
«Сьогодні» подає заголовок:
«Дитячі “групи смерті” в соціальних мережах: заманюють грою і “синіми китами”». Видання «
ВСІМ» заявляє, що
«Діти “ведуться” на романтичні назви спільнот і активно долучаються». У «
ТСН» розповідають:
«Деяких дітей на такі вчинки штовхають заборони батьків грати в комп’ютерні ігри, а деяких — навпаки — надмірна активість в соцмережах». «Факти» взагалі стверджують
: «Если ваш ребенок имеет доступ к интернету — он уже может быть в опасности».
Проте це все — лише залякування інтернетом і підміна причин наслідками.
Директорка департаменту Національних гарячих ліній ГО «Ла
Страда-Україна»
Альона Кривуляк пояснювала, що спочатку в дітей виникають проблеми й лише потім вони шукають їх вирішення в подібних групах:
«Чому
ці діти реєструються в таких групах, чому обирають самогубство за шлях?
Це означає, що на даний момент їх не все влаштовує, й коли вони кажуть,
що впевнені, що після смерті в них буде все класно, то справді в це
вірять». Себто проблема полягає не в тому, що в дитини є інтернет
чи що у спільнот романтичні назви. Проблема криється у стані самої
дитини, й саме він має насторожувати батьків.
Подібні публікації-лякалки тільки завдають шкоди сім’ям:
«Чому
питання кібервпливів і кіберагресій такі важкі, чому діти так мало
звертаються до батьків? Тому що коли діти звертаються до батьків — їхня
перша реакція виключити комп’ютер і забрати це віртуальне життя
в дитини. Це подвійний негативний вплив, повторне покарання. Коли батьки
чують, що соціальні мережі вбивають і так далі, вони схиляються до
радикальних дій, які насправді погіршують стан дитини, що й так
перебуває у складному психологічному віці. Були ініціативи заборонити
“Вконтакте” і тому подібне. Але мені дуже подобається вислів: “Дитину не
можна навчити того, що вогонь — це небезпечно, поки вона не відчує, що
він гарячий”. Навчити безпеки в інтернеті, так само як і безпеки в
користуванні вогнем, не можна, якщо ним не користуватися. Батькам треба
розуміти важливість інтернету для дитини. Безапеляційно забирати в
дитині інтернет — це порушувати довіру, яка й так у підлітковому віці
страждає. Треба розказувати, що я як тато чи мама відповідаю за твою
безпеку, зокрема й кібербезпеку. І ти колись так само відповідатимеш за
безпеку своїх дітей. Апелювати треба як до дорослої людини», — пояснює Любов Найдьонова. Детальніше про це ви можете прочитати в її
публікації.
Розкриття особистих даних
Ще одна річ, на яку постійно хибують журналісти, — це показ імен, облич та родичів фігурантів подібних історій. В уже згаданому
сюжеті
на телеканалі «Україна» врятована дівчина коментує події спиною до
камери. Але перед цим ми бачимо її матір та сестру — тож їхні знайомі та
сусіди легко встановлять, кого саме стосувався сюжет. Дівчину називають
по імені, а в титрі матері фігурує прізвище сім’ї, — тож і повне ім’я
постраждалої може скласти будь-хто охочий. Хоча йому не доведеться цього
робити, бо телеканал сам показує незаретушовану сторінку дівчини
в соцмережі, де видно її ім’я та аватар.
«Українські сенсації» на «1+1» теж не приховують у соціальних мережах ані імен жертв, ані імен кураторів із «груп смерті». У
«ТСН» заретушували ім’я дівчини біля її аватару, але чомусь лишили його біля записів на стіні.
«Я вважаю, що порушувати приватність людей у таких випадках
неприпустимо. Мають бути виробничі стандарти, редакційні стандарти, які
мають чітко прописувати заборону й передбачати якісь санкції за це. Щоби
люди відчували відповідальність. Адже після подібного розголошення
життя цих дітей може змінитися, і не на краще. Люди, які вчинили спробу
самогубства, зазвичай приховують це, адже очікують негативного до себе
ставлення», — каже психолог Любов Найдьонова.
У грудні ми
говорили
про це з Антоніною Муштенко, членкинею правління Асоціації психологів
України. Тоді вона заявляла, що подібні заборони вже існують: «
Існує
багато конвенцій на цю тему. Нацрада з питань телебачення і
радіомовлення спільно з “Ла Страдою”, Інститутом соціальної та
політичної психології НАПН України, АПУ та іншими організаціями зараз
розробляють черговий спільний документ, який регулюватиме питання
захисту дітей на телебаченні. Найбільші канали країни беруть участь
у цих засіданнях, але до застосування вдумливого ставлення до
висвітлення подій , що стосуються дітей, поки справа не дійшла. На
жаль».
Реклама
Американський дослідник Бернард Коен у 1963 році сказав: «
Пресі погано вдається сказати людям, як думати, але добре вдається сказати, про що думати». У нашій ситуації це означає серйозну проблему, відому в психології як «зараження».
Чим більше журналісти говорять про, скажімо, «групи смерті», тим більшої актуальності й популярності останні набувають. Досить поглянути лише на
динаміку запитів у Google
із назвами найпопулярніших спільнот для самогубців — за останній місяць
кількість запитів зросла у сто разів і продовжує збільшуватися. Наразі
пошукова система видає понад 2,6 мільйона тематичних результатів із
назвами спільнот. Це більше ніж у «Євробачення» (2,3 млн), «Блокада
Донбасу» (1,1 млн) та простого запиту «Самогубство» (419 тис.).
Далі діє замкнене коло: історія у тренді, тому журналісти продовжують
про неї писати. Ці тексти популярні серед читачів, адже стосуються
смерті й небезпеки, вражають, лякають і взагалі лоскочуть нерви своєю
містичністю (таємничі куратори, закриті спільноти й так далі). Тож
журналісти пишуть ще більше. Про це дізнається більше людей, а отже
зростає й кількість потенційних жертв такого захоплення. Більше дітей
і дорослих хочуть спробувати зв’язатися з такими кураторами з цікавості.
З іншого боку — більше людей розуміють, що можуть стати такими
кураторами. Таким чином, «зараження» провокує все більше й більше
самогубств.
«Висвітлювати подібні теми у ЗМІ варто, адже вони є соціально
важливими. Але потрібно вводити певні правила, які би зменшували ефект
зараження. Адже те, що висвітлення суїцидів викликає ланцюгову реакцію
повторення, доведено вже дуже давно. Фактично є канадський досвід, який
показує, що якщо використовувати певні правила висвітлення самогубств,
це може зменшити вплив ланцюгової реакції на 70–80 %», — стверджує психолог.
Отже, які правила, за словами Любов Найдьонової,
пропонує Opening Minds initiative of the Mental Health Commission of Canada:
1. Новини про суїцид варто висвітлювати лише тоді, коли ризики для соціуму переважають негативи від таких повідомлень.
2. Обов’язково слід шукати зв’язок самогубств із широкими соціальними
питаннями: соціальними захворюваннями чи, як у даному контексті, —
іграми в соціальних мережах.
3. Слід поважати приватність людини, яка загинула, та її родичів.
4. Обов’язково потрібно говорити про страждання рідних та близьких людини, яка скоїла самогубство.
5. Обов’язково включати в подібні новини інформацію про те, де
потенційні самогубці можуть отримувати допомогу. Наприклад, вказувати
номери гарячих ліній.
6. Не романтизувати самогубство, пов’язуючи його з коханням чи, наприклад, героїзмом.
7. Не поспішати з висновками про особисті причини самогубства. Воно
завжди має багато факторів, не варто їх спрощувати до поверхового
висвітлення.
8. Не подавати у своїх матеріалах інструкцій.
9. Не вживати слів, які викликають стигматизацію людини, що здійснила спробу самогубства.
Психолог додає, що журналісти мають чітко визначати діяльність подібних груп як злочинну:
«Потрібно
дуже чітко давати кваліфікації — що це є злочинна поведінка. Не треба
додатково емоційно підкреслювати це. Це має бути абсолютно раціональна,
адекватна оцінка, яка кваліфікує, що це є зло, що є злочин проти
особистості. Це не просто забавка, а злочинні дії».
Якщо ми хочемо, щоби черговий пік існування «груп смерті» минув,
маємо змінити риторику розповідей про них. Перестати популяризувати їхні
назви та символіку, не інструктувати, як до них вступити і як можна
покінчити життя самогубством. Припинити звинувачувати інтернет у всіх
гріхах і залякувати ним батьків. Почати користуватися вищевказаними
порадами з висвітлення самогубств. І в жодному разі не продукувати
теорій змови, містифікацій та нових загадок навколо цієї теми. Як
стверджують численні розслідування, кураторами подібних спільнот
найчастіше виступають звичайні підлітки: їм цікаво бавитися у щось,
позиційоване в медіа як популярна небезпечна гра, сповнена загадкових
символів. Але щойно ми змінимо ставлення до цього на «
вбивство, що загрожує 15 роками тюрми» — їхній інтерес одразу мине.
http://osvita.mediasapiens.ua/mediaprosvita/kids/yak_zmi_populyarizuyut_grupi_smerti_y_zalyakuyut_batkiv/?media=print